Політичне «мерд-шоу»: як Франція стала некерованою
Брак авторитету всередині країни змушує президента звертатися до зовнішньополітичної арени — бодай для того, щоб залишатися на видноті. Складається парадоксальна ситуація: країна кипить від внутрішніх суперечностей і невирішених проблем, тоді як президент повністю занурений у протистояння з Трампом та українське питання. Це дивне поєднання — внутрішньої кризи й зовнішньополітичної активності — лише поглиблює розрив між владою та суспільством.
За останні п’ять років південні країни Європи, які колись відзначалися марнотратством, навели лад у державних фінансах. Італія, Греція та Іспанія скоротили бюджетні дефіцити до рівнів, що відповідають правилам ЄС. Виняток — Франція, яка вже три роки поспіль має величезний дефіцит — понад 5% ВВП. Здавалося б, той факт, що її «обганяють» країни, які Париж колись рятував під час кризи єврозони, мав би струсонути політиків. Але натомість Франція навіть не змогла ухвалити бюджет на 2026 рік. Тепер на неї чекає чергова парламентська битва, щоб затвердити його до кінця місяця.
Бюджетний глухий кут — лише симптом глибшої хвороби: політичної неспроможності. У Еммануеля Макрона залишилося 15 місяців президентського терміну. Він і далі може діяти на міжнародній арені, але всередині країни він — «кульгава качка» з рейтингом нижче 20%. Його центристська коаліція контролює 161 із 577 місць у роздробленій Національній асамблеї — майже гарантований параліч. Популісти праворуч і ліворуч насолоджуються його безсиллям. Це похмуре видовище в критичний момент, і відповідальність лежить на всіх.
Падіння Франції в некерованість почалося у 2023 році, коли опозиція та профспілки розпалили протести проти розумної пенсійної реформи Макрона, яка підвищувала пенсійний вік із 62 до 64 років. За підтримки лівопопулістської «Нескореної Франції» (LFI) та правого «Національного об’єднання» (RN) протестувальники вийшли на вулиці, відкидаючи демографічну реальність. Після перемоги RN на виборах до Європарламенту в 2024 році Макрон необачно розпустив парламент і призначив дострокові вибори. У результаті центристи отримали ще менше мандатів. Новий прем’єр Мішель Барньє протримався лише три місяці — RN і LFI об’єдналися, щоб відправити його у відставку.
Його наступник Франсуа Байру запропонував бюджет, який скоротив би дефіцит до 4,6% ВВП. Парламент провалив його і усунув Байру у вересні. Наступний прем’єр, Себастьєн Лекорню, зміг провести лише частину бюджету, поступившись соціалістам і погодившись заморозити пенсійну реформу. Щоб проштовхнути решту, він ухвалив довгий список нових податків, запропонованих соціалістами, «зеленими» і навіть RN. Але й цього виявилося замало. У грудні уряд просто продовжив дію бюджету 2025 року на 2026-й.
Кожен великий гравець французької політики мав би відчувати сором. Екстремісти раді спостерігати, як країна занурюється в хаос. Жан-Люк Меланшон стоїть на барикадах. Марін Ле Пен і Жордан Барделла сподіваються, що Макрон упаде і вони переможуть на виборах 2027 року. Соціалісти та «зелені» не пропонують нічого, крім підвищення податків. Республіканці, яких вважають прихильниками бюджетної дисципліни, підтримали призупинення пенсійної реформи, що коштуватиме €100 млн у 2026 році.
Можливо, ніхто не зміг би керувати настільки роздробленою політичною сценою. Але зарозумілий і відсторонений стиль Макрона ситуацію не покращив. І не можна забувати про самих виборців, які не оцінили його економічні успіхи, не хочуть визнавати необхідність реформи соціальної системи й продовжують голосувати за найбезвідповідальніших політиків.
Це вкрай поганий момент для Франції, щоб опинитися в такому безладі. Як і вся Європа, вона протистоїть Володимиру Путіну й водночас намагається захиститися від ударів Дональда Трампа. Їй потрібно збільшити оборонні витрати та оживити економіку, яку тисне конкуренція з боку Китаю. Але державний борг уже становить 117% ВВП, а отже, будь-яке зростання витрат має супроводжуватися скороченнями або новими податками — а податки у Франції й без того найвищі серед країн G7.
Франція не може дозволити собі застій.
Якщо Лекорню не зможе ухвалити бюджет до кінця січня, він має піти у відставку, а країна — провести нові вибори. Центристи, можливо, покращать свої позиції, але значно ймовірніше, що до влади прийде RN. Вимушена відповідальність за управління країною могла б змусити популістів подорослішати. Та, можливо, саме фінансові ринки, а не виборці, змусять французьких політиків припинити бути марними.
джерело https://smartpress.global
Залишити відповідь